Рівненський реабілітолог Наталія Поліщук:”Потрібно не лише мріяти, а прикладати зусилля для здійснення своїх бажань!”

Опубліковано vse.rv.ua Чтв, 22/01/2015 – 10:56

Зараз вони – відомі та успішні жінки та чоловіки. Хтось знає їх як підприємців, депутатів, меценатів, для когось вони – друзі та родичі. Та мало хто пам’ятає, з чого розпочався їх шлях до визнання. Сайт “ВСЕ” продовжує цикл публікацій у рамках проекту “Історії успіху відомих рівнян”. Про невідомі моменти з життя відомих людей, їх роботу, захоплення, секрети успіху і не тільки – читайте у серії наших публікацій. Цього разу героїнею нашого проекту стала засновник і директор реабілітаційно-консультаційного центру “Здорове життя” Наталія Поліщук.

Досьє:

Рід занять: реабілітолог, викладач курсів масажу

Освіта: вища: МЕГУ (спеціальність фізична реабілітація); РБДМК (сестринська справа)

Хобі: гра на піаніно, дизайн та пошиття одягу

Життєве кредо: Не мрій, а дій!

Сімейний стан: Заміжня, виховує двох доньок

Книга, яку варто прочитати: Біблія; Т. Х. Еккер “Думай, как миллионер”

 

 

 

 

 

 

 

 

– На сьогоднішній день “Здорове життя” є успішним центром, куди щодня звертаються десятки рівнян. Кожен з них приходить зі своїми проблемами та питаннями. Хотіла б розпочати нашу розмову із запитання, як виникла ідея створення такого центру?

– Все розпочалося із маленького бажання. Спочатку відкрила приватний кабінет масажу, однак згодом подумала: “Так я ж можу не лише робити масаж, а й навчати робити його правильно”. І з маленької думки зародилося велике бажання, яке згодом стало реальністю.

– Іншими словами, спочатку Ви просто хотіли відкрити звичайні курси масажу?

– Коли я була маленькою, то на запитання, ким я стану коли виросту, відповідала, що буду вчителькою. З того часу пройшло багато років, а бажання навчати все ж залишалося десь усередині душі. І ось, через багато років це бажання підказало, що варто розвиватися, відкривати нові приватні кабінети, започатковувати курси та рухатися далі.

Фото із власного архіву Наталії Поліщук

– Пані Наталіє, а скільки приватних кабінетів Ви у результаті відкрили?

– Два кабінети: у одному я поєднувала роботу реабілітолога із курсами, а у іншому працювали логопед та психолог. Пізніше так склалося, що курси почали займати абсолютно весь час. Паралельно послуги логопеда та психолога знецінилися (адже цими послугами можна було скористатися безкоштовно у багатьох місцевих дитячих центрах)…

– … відповідно, довелося цих двох працівників звільнити?

– На певному етапі я зрозуміла, що варто змінювати види діяльності залежно від попиту на них. Довелося повністю відмовитися від послуг логопеда та залишити психолога у якості лектора на деяких парах курсів масажистів. Зараз він навчає моїх студентів, як правильно спілкуватися з клієнтами, не боятися відкривати свою справу тощо.

– Чи є у планах розширення Вашої діяльності?

– Є, і новий кабінет невдовзі відкриється. Готуємо новий проект – курси візажу. У моїй команді є людина, яка за освітою є художником-візажистом. Наразі ми з нею готуємо до публікації методичний посібник. Щоб не виникало запитань, як взаємопов’язаний масаж та візаж, пояснюю: масаж, візаж та косметологія – це все догляд за тілом, це естетика. І коли мода мало не щодня диктує нові канони – потрібно раціонально розвиватися, розширюватися і на ринок послуг виносити якісь нові пропозиції.

– Все ж, повертаючись до курсів масажу. Скільки триває навчання? І що людина отримує після навчання?

– Навчання триває два місяці – 3 рази на тиждень по 2 години, хоча інколи вносимо зміни. Є ранкова група, вечірня група і навіть денна. Отримують повний курс навчання. Тобто курс ми не ділимо – немає логіки в тому, щоб навчити людину якогось одного виду масажу, бо не знаючи усіх основних видів і методик, людина не зможе повноцінно працювати.

– Чи виділяються окремо курси по масажу обличчя, антицелюлітному тощо?

– У нас такого немає. Тут повна програма. Всі вище перелічені речі входять у цю програму. При цьому вивчаємо апаратний масаж, дитячий масаж, сегментарно-рефлекторний, спортивний – тобто все. Масажист виходить повністю готовий до роботи. Ми тут конспектів не пишемо. Тому це те, що студентам дуже подобається, бо студенти втомлюються писати їх у себе на парах, а люди старшого віку, які приходять вчитися, теж уже вийшли з віку, коли їм хочеться писати конспекти. Всі матеріали є у посібнику, вся теорія є повністю. На теорію у нас виділено не багато часу. Тому що практика – це основне, чим повинен займатися масажист. Зі 112 годин, лише 22 години – теорія.

На фото: подарунок від вдячних студентів

– А що отримують випускники після навчання?

– Випускники отримують диплом – українською та англійською мовами, із зазначеним терміном навчання, списком основних вивчених тем та кількістю академічних годин. Це є дуже важливо для закордонного працевлаштування. Бо є різні вимоги у державах. До прикладу, в Іспанії: в них вимога – 78 годин. А ми даємо 112. Людина звідти побачила кількість годин у нас, і її це дуже надихнуло. І ще важливий той момент, що диплом видається від торгової марки.

– Це має якесь вагоме значення?

– Переваги наступні – всі торгові марки світу реєструються виключно за однаковою схемою. В кожній країні є відповідні державні органи, що уповноважені реєструвати торгові марки. Це тривала процедура перевірки достовірності діяльності, самої оригінальності торгової марки і т. д. І якщо, наприклад, в переліку послуг є вказані проведення курсів, видавництво літератури, то це означає, що Вас навчає легальна структура, яка має право це робити. Відповідно, позначка в дипломі торгової марки підвищує статус диплому. Тобто це не сертифікати на А4, який надрукований вдома на принтері, а документ зовсім іншого рівня.

– І з цим сертифікатом легко знайти роботу закордоном?

– З цим дипломом люди працюють закордоном. І це я знаю, бо маю вже 3-річний досвід викладання. Були люди навіть такі, які приїжджали із-закордону, дізнавалися, що, де і як, брали перерву в роботі там і вчилися тут. Одна лікарка вже більше року тому поїхала, і я знаю, що в неї все нормально – працює.

– Ви навчаєте. А хто навчав Вас? Де Ви навчались, і яка у Вас освіта?

– Моя освіта – це 23 школа, район Ювілейний. Я там вчилась до 9 класу, після того поступила в Рівненське медичне училище. У 1994 році завершила його за спеціальністю “Сестринська справа”, в тому ж році я завершила курси масажистів в клубі “Здоров’я”. На вулиці Степана Бандери були ці курси. Курси тривали 3 місяці. Звичайно ж, тоді підходи були інші.

– Що саме Ви маєте на увазі?

– Зараз конкуренція вимагає максимально зручних умов для учнів, і ручки миємо гарячою водою, і одноразові рушнички є, і кушеток є три. А тоді були зовсім інші умови. Проте той, хто хотів навчитися – той завжди допрацьовував вдома.

– А що було після навчання?

– Після того, звичайно була робота, був період одруження, народження дітей та всього іншого. Інститут я закінчила у 2006 році – Рівненський економіко-гуманітарний інститут, спеціальність “фізична реабілітація”. Я поєднувала допомогу своєму чоловіку у його підприємницькій діяльності та розвиток свого кабінету. Зараз пробую писати кандидатську, але, думаю, вибрала я не найкращий час, бо ця ситуація, що в державі, не дає можливості думати про щось інше. Проте намагання є. При тому, курси масажу в мене є зранку, вдень і ввечері, тобто займають майже весь мій час.

– Якщо послухати зі сторони, то це майже повна зайнятість. Як сім’я ставиться до того, що мама постійно зайнята та віддає свій час роботі?

– Я на початку дуже переймалася тим, що не маю можливості постійно бачити, що вдома відбувається і як. Але діти вже не маленькі – це не грудні діти, хоча я повернулась до роботи, коли меншій дитині було всього-на-всього 3 дні. Умудрилась її до 2 років грудьми догодувати, тож це просто треба хотіти робити. Я своїм дітям готую, слідкую за чистотою, заплітаю кожного ранку, супроводжую старшу на конкурси, роблю макіяжі, сама сукні шию – я просто знаходжу на це час.

– Як у Вас на це все вистачає часу?

– Я планую свій час. Мені дуже допомагає чоловік, він завозить дітей до школи, на гуртки. Він з ними більше, ніж я, бо він має таку можливість. Відверто кажучи, ми з ним маємо час поговорити тільки коли він мене підвозить на роботу. Тоді ми встигаємо все дорогою обговорити – як ми робимо і як плануємо.

– Як Ваші діти переживають майже постійну відсутність мами поруч?

– А діти звикають до самостійності. І це – добре. Звичайно, дітей ніхто не кинув, на кшталт, “робіть, що хочете”. Це все контролюється. Як вони вчаться – я бачу. Щоденник я підписую, часом чоловік. Інколи спілкуюсь із класним керівником по телефону. Діти розуміють, що для того, щоб чогось добитися, треба ставати реально самостійними, якомога скоріше. Наприклад, моя мала в 14 років готує елементарний набір страв, гречку варить, картоплю смажить, хліб вона може спекти, кекси, бісквіт. І це все тому, що вона хоче, а мамі нема коли. Я їй 1 раз показала, а далі – бери і роби.

– Старша донечка бере участь у різних конкурсах краси. Де вона займається? Вона мріє стати моделлю, а не масажистом?

– Старша – вона, я думаю, з медициною своє життя не пов’яже. В неї немає такого напрямку. Вона вже тривалий час знає, що таке модельний бізнес. Фактично, місяць тому був випускний у модельній агенції. Рік тому вона отримала 2 місце на конкурсі “Міні-міс Рівненщина”. Вона в цьому вважає себе професіоналом, і, наскільки я бачу, в неї справді гарно виходить.

– А менша? Бере приклад зі старшої?

– А менша в мене не “тусовочна” – я так скажу. Вона спокійна, проявляє цікавість до медицини, вона запам’ятовує назви препаратів, знає назви деяких прийомів. Можливо, вона буде зацікавлена в тому, щоб продовжити, вона так і каже, що буде масажистом.

– Скільки зараз молодшій донечці років?

– Їй 6 років. Але то вік такий, що можна бути масажистом, а можна бути і космонавтом. Я в даній ситуації не намагаюся вплинути на вибір дітей, я намагаюся побачити, чого вони хочуть. Бо старшій 14 років, і вона не збирається чекати до 11 класу. Вона хоче швидко до самостійного життя. Я якось намагаюсь скорегувати поведінку, манери, але не вибір.

– Якщо вже говоримо про Вашу сім’ю, то скажіть: у Вас є сімейні традиції?

– Є цікаві моменти. Перше, що пригадується, – це те, що люблять мої діти. Вони люблять, коли іде дощ, і зникає світло. У нас тоді є така тема: ми запалюємо свічку і граємо на стіні в “тіні”. Також діти люблять, коли в мами канікули, бо мама вдома. Ми вже маємо плани на ці канікули. Вони розпочалися з 19 грудня, на Миколая, і мої діти вирішили, що ми будемо з ними пекти. Вони вже сушать гарбузове насіння. А менша каже: “Мама, ти будеш зі мною малювати і читати казки?”

– У Вас релігійна родина? Ви всі свята відзначаєте разом?

– Ми всі християнські свята стараємося зустрічати вдома. У нас немає звички полишати дім на Різдво. Ми вважаємо, що це має бути сімейне свято, домашнє. А якщо уже кудись запрошують, то ми це робимо в інші дні. Так само і Великдень – він має бути виключно вдома. До батьків їдемо на інший день. І ще діти люблять, коли мама має час, тримати мене біля себе розмовами. Полягають спати і починають мені щось розказувати. Я вже хочу йти лягати спати, а вони “мам, ще те і ще те”.

– Вам вистачає часу, проведеного разом із родиною?

– Сімейного спілкування не вистачає. Можливо, не на тому рівні, як є в інших людей, які мають нормований графік та розпорядок життя. Бо інколи мені свою роботу доводиться вдома робити – щось за комп’ютером тощо. Діти дуже цінують ті моменти, коли мама вдома і має можливість щось для них зробити. Особливо, коли вони допускаються до кухні, і я є. У нас із чоловіком зараз дуже велика зайнятість, і ми цінуємо ті моменти, коли просто є час поспілкуватись. Коли діти лягають спати, ми можемо щось обговорити між собою.

– Ви проводите з подругами якийсь час? Чи його і на це не вистачає?

– Чоловік – це моя подружка. У мене немає правила іти з подружками в кафе щось обговорювати. Тому що мені вистачає того, що я можу обговорити із чоловіком. Ми з ним говоримо про все. Нам немає, що приховувати. Я вважаю, що це один із секретів успіху, тому що повна довіра просто так не з’являється. Ми навчилися один одному довіряти.

– Як Ви із чоловіком навчилися одне одному довіряти?

– Він у мене працював на таксі, на роботі старші жіночки розповідали, що “ці таксисти – там і те, і те”. А я їм кажу “дівчата, ви собі що хочете кажіть”. Я хіба побачила б – і тоді повірила б, що мій чоловік десь хоче мене дурити. Так само я, коли вчилась в інституті, була старостою. І мені телефонували то викладачі, то студенти якісь, а я була старшою за всіх. В мене чоловік досить адекватно на це все реагував. Та і зараз немає підстав для якихось ревнощів, хоча у нас є хлопці – і молодші, і старші, і гарні є.

– Скоро Новий рік. Ви маєте Новорічне бажання?

– Я не знаю, чи не буде це банально, але, відверто кажучи, у мене дуже велике бажання – щоб нарешті стало спокійно в країні. Просто оця ситуація не дає нормально святкувати. І минулорічні події в тому числі… В мене немає жодного бажання ставити новорічну ялинку. Це дуже важко, коли на Сході наші хлопці мерзнуть, а ми будемо тішитись ялинкою. Тобто я не можу зараз нормально відкривати шампанське. І, мабуть, хотіла б почути, що нарешті все добре і спокійно. Що нарешті чоловіки починають повертатися до жінок.

– Ви постійно слідкуєте за подіями в країні?

– У мене в минулій групі вчилася жінка, практично весь період навчання – 1,5 місяці з 2 – її чоловік був на сході. То тут вся група спокійно не спала і спокійно новин не дивилась, тому що ми всі переживали за неї. Сестрин чоловік теж на Сході.

– А у Вас є особисті бажання на Новий рік?

– Крім того, є такі бажання про те, чого завжди хочеться і завжди є, – це бажання, щоб у сім’ї та найближчому оточенні всі були здорові і мами наші теж. Такі бажання. Бажань про нову машину чи нову шубу немає. Виключно мир і здоров’я близьких. Все решта – приходить і відходить. Це не варте аж такої великої уваги, щоб загадувати про це бажання.

– Ви – людина успішна. Це інтерв’ю прочитають сотні і тисячі рівнян. Багато для кого Ви станете новим відкриттям. Багато хто скопіює традиції Вашої сім’ї, хтось почне заздрити, а хтось захоче стати таким же успішним. Відкрийте свій секрет успіху. Що треба зробити, щоб досягнути свого успіху як на роботі, так і в сім’ї?

– Перше, що спадає на думку, – це велика працездатність. Я не кажу “працелюбність”, бо людина по натурі хоче відпочинку – це нормально. Але працездатність і мотивація якась власна – вони повинні бути. В мене батьки прості, мама має вищу освіту, але не амбітна. Батько – більш амбітний, але він такий, бо їх 8 чоловік було в сім’ї. Тобто мене ніхто не вчив так, як зараз вчать у підручниках “Секрет досягнення успіху” чи “секрет заробляння грошей”.

– А як Ви тоді дізнавалися про все це?

– Мені просто доводилось до цього додумуватися. І зараз, аналізуючи, я розумію, що все те я почала робити досить рано як на людину, яка народилась в радянський період, коли не було достатньо інформації і напрямків розвитку. Я ще в медичному зрозуміла, що якщо не буду вчитися, то просто не буду мати тієї освіти, яку я хочу. А мені дуже хотілось. В мене в групі були діти медиків, і мені треба було не відставати. Потім – робота, а роботи у мене було завжди як мінімум 2.

– Що Вас надихало на таку постійну та енергійну роботу?

– Знаєте, в мене не було часу ходити по дискотеках, бо я почала працювати рано. Самостійність мені дуже подобалась. Працюєш багато, але можеш дозволити собі те, що не можуть дозволити однолітки. Це мене надихало. Мені хотілося зробити свій побут, побут своєї сім’ї комфортним. Ну, іншого варіанту, якщо твій тато не Рокфеллер, – просто немає. І це треба було розуміти. Працювати багато і якісно. Бо якщо працювати не якісно, то не буде попиту, не буде ефекту.

– Ваша мотивація передається людям навколо Вас, Вашим учням? Як Ви ділитеся досвідом з ними?

– Зараз, якщо говорити про курси, то я стараюсь подавати повноцінну інформацію, і не тільки правильно говорити і показувати. Я їх стараюсь надихати на те, що вони можуть робити так, як і я. Тим людям, які реально показують працездатність і проявляють бажання, – їм я реально приділяю багато уваги, бо я хочу їх зрушити з того совкового розуміння “ким ти маєш бути”. І коли мене питають, де знайти роботу, я кажу взагалі: “Міняємо хід думок: робота – це ви”. Робота є там, де є ви. Я це кажу їм абсолютно щиро, і я можу робити будь-яку роботу, якщо це буде потрібно. Треба – я сама саджу собі город. Треба – я можу пошити сукню. Я можу це робити, тільки якщо я хочу. Якщо я це хочу – я це роблю.

– Ви завжди чітко бачите свої цілі?

– Так. В тому, мабуть, і є основна причина – просто розуміти, чого ти хочеш в цьому житті, і це просто так тобі з неба не впаде. І не просити. Випрошувати однозначно не можна. Можна пропонувати співпрацю, свої послуги, здібності, але не просити. Якщо ти ведеш себе чесно і достойно, успіх до тебе прийде.

– Чого Ви побажаєте нашим читачам у Новому році?

– Моє новорічне побажання полягає у наступному. Я щиро бажаю кожному, хто буде читати це інтерв’ю, – не лише моїм учням, не лише людям, яких я знаю, – щоб ми почали себе любити, цінувати, поважати. Коли ми почнемо це робити, у нас зміниться дуже багато речей. Ми зможемо жити в достатку. Впливати на владу, яка можливо нас не завжди влаштовує. Ми зможемо дати дітям майбутнє, яке їм потрібно. Тому що ми будемо вважати себе достойними цього. Всім, хто буде це читати, бажаю бути достойними людьми, а також звичайних людських речей – добра, любові, спокою та благополуччя.

 

Публікація здійснена в рамках проекту “Історії успіху відомих рівнян”



Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>